РИТОРИЧНІ ТОПОСИ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»: ПРОМІНЬ СВІТЛА НАД ТЕМНИМИ МІСЦЯМИ ПАМ’ЯТКИ

Анотація

У статті пропонується розглянути риторичні топоси у тексті пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», що дають можливість дослідити ідеологічні і ціннісні погляди середньовічного автора. Наслідуючи літературну традицію та канон, автор «Слова о полку Ігоревім» (далі – СПІ) не міг знехтувати правилами укладання текстів, що формувалися протягом багатьох попередніх століть, тому закономірно використовував риторичні топоси під час написання тексту пам’ятки. Як виявилося, дослідження функціонування риторичних топосів може пролити світло на декілька «темних» місць пам’ятки, зокрема на частину початкового фрагменту СПІ, що розглядається у дослідженні як типовий приклад вживання автором вступного риторичного топосу «подаю те, чого ніхто ще не чув». Класична схема панегіричного перевершення формується автором завдяки використанню оригінальної формули вживання разом епітета та порівняння. Фрагмент тексту, який прийнято вважати плачем княгині Ярославни, розглядається нами як типовий приклад використання середньовічного топосу звернення до богині природи. Риторичний топос величання руських князів формується шляхом поєднання в описі двох класичних середньовічних якостей ідеального лицаря – розуму та відваги. Риторичні топоси розглядаються як елементи непросторової організації художньої структури тексту та залежать від стадії розвитку світогляду епохи Середньовіччя, індивідуальних творчих позицій автора. Встановлено, що джерелом походження більшості риторичних топосів, використаних середньовічним автором, є античні часи. Художнє вираження риторичних топосів у тексті пам’ятки СПІ розкриває складні й важливі обставини суспільно-політичного життя на території Русі у період походу князя Ігоря на половецькі землі, ідентифікує проблему принципового доленосного вибору, який виник перед князівською дружиною.