Ключові слова
Як цитувати
Анотація
У статті представлене дослідження рецепції художньої екоетики як складової екологічної проблематики в українській літературі кінця ХІХ – середини ХХ століття. На основі аналізу праць із філософії та етики окрес- лено екоетику як явище теорії моралі та науково обґрунтованої галузі знань з відповідними засадами, які засто- совуються у практичній сфері, сприятимуть цілісному формуванню екологічного мислення, екологічної свідо- мості й екологічної культури, системи екологічних цінностей як певних усталених стереотипів людської психіки й поведінки. Висвітлено екологічне знання, яке є ментальною рисою українського народу і простежується на рівнях світогляду, практичного досвіду, міфологічних уявлень, народних звичаїв, обрядів, вірувань. Охаракте- ризовано екологічне мислення, екологічну свідомість і екологічну культуру як наслідки екологічного знання, що стають пріоритетними характеристиками суспільної свідомості. На прикладі творів української літератури зламу століть і середини ХХ століття, зокрема Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олексан- дра Довженка й Олеся Гончара означено різні стадії реалізації художньої екоетики. Так, у повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського крізь призму образу Меланки простежено внутрішню потребу людини бути якомога ближче до землі, тобто бажане наближення до свого екоетичного ідеалу, в повісті «Тіні забутих предків» висвітлено сакраль- ний зв'язок людини і природи як визначальної суті людського життєствердження, у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки окреслено етику дикої природи, яка проявляється за принципом календарного часу, у новелі «Бит- ва» Ольги Кобилянської проаналізовано пересторогу соціуму, який у своїй гонитві за матеріальними цінностями зазнає глобальних екологічних катаклізмів, у кіноповісті «Зачарована Десна» О.Довженка розкрито екотетичний ідеал, який вивершується у сотвореному матір’ю світі тощо.