«ПОГЛЯНЬТЕ-БО НА ЦЕЙ ПОРТРЕТ І ЦЕЙ»: МІФОЛОГІЧНІ ТА ЛЕГЕНДАРНІ ДЖЕРЕЛА У ДЗЕРКАЛІ ШЕКСПІРОВОГО «ГАМЛЕТА»

Анотація

Стаття присвячена розгляду внутрішньотекстового рівня метатекстуальності трагедії «Гамлет» Вільяма Шекспіра. У сучасному шекспірознавстві сформовано чіткі уявлення про повний перелік ймовірних сюжетних першоджерел, якими міг послуговуватися англійський драматург при написанні свого визначного твору. Втім, питання про те, як саме середньовічна легендарна історія помсти перетворюється під пером ренесансного генія на трагедію рефлектуючої особистості, яка прагне осягнути сутність буття і «виправити вивих часу», все ще залишається відкритим. В цьому контексті продуктивним бачиться використання теорії метатексту, адже Шекспір не лише суттєво видозмінює, до певної міри осучаснює і концептуально оновлює запозичений фольклорний і літературний матеріал відповідно до власного творчого задуму, але й вдається до його художньої інтерпретації, зберігаючи одні елементи, трансформуючи чи взагалі залишаючи поза увагою інші. Тож мета статті полягає в осягненні складних діалогічних відношень між епохою Ренесансу як текстом та літературним текстом, який був створений у цю епоху внаслідок творчого переосмислення В. Шекспіром низки міфологічних мотивів, напівлегендарних сюжетних ліній та творів його попередників. Актуальність проблематики зумовлена перманентною актуалізацією метатекстуального потенціалу шекспірівської трагедії в літературі наступних епох і потребою осмислення складної системи її метатекстуальних зв’язків з першоджерелами. Здійснений аналіз демонструє, що на сторінках п’єси відбулася майже повна переакцентуація ідейного навантаження середньовічної легенди. Запозичення Шекспіром легендарного сюжету уможливило зіткнення і діалог “різнозаряджених” культурних пластів – середньовічного і ренесансного – у межах одного твору, що, в свою чергу, великою мірою обумовило надзвичайно складний амбівалентний характер образу Гамлета.