Abstract
The article considers the issue of priority of formal, non-formal and informal education in the aspect of personal branding of a university professor. The ratio of advantages and disadvantages of each of these forms of education is analyzed. The defining psychological and pedagogical characteristics of formal pedagogical education are standardization, normativeness, systematization and continuous control by public administration bodies. The main shortcomings of domestic formal pedagogical education are situational irrelevance to specific requests of the student target audience and the likelihood of irrelevance of a certain amount of knowledge for the modern labor market due to the constant reduction of the half-life of applicants for this type of education. It is noted that debureaucratization as the main advantage of non-formal pedagogical education over formal is the cause of natural shortcomings of nonformal pedagogical education – unsystematics, short-term orientation of educational services and ignoring the need to verify educational information on the criteria of its scientific validity. The structural dependence of self-education as a purposeful way of independent acquisition of knowledge on informal education is substantiated. It is proved that informal pedagogical education cannot even conditionally be an alternative to formal pedagogical education, as the motivational source of its receipt by a university professor has excessive nature, actualizing the risks for personal branding and professional activities in general. It is argued that the harmonious combination of formal, non-formal and informal education in line with metaformality and dual learning provides a synergistic impact on the process of university professor’s brand forming. Two models of the dual form of education are differentiated – the model with integrated practical training and the model with integrated professional activity.
References
Аніщенко О., Лук’янова Л., Прийма С. Неформальна освіта дорослих – освітній тренд XXI століття. Рідна школа. 2017. № 11–12. С. 3–7.
Ахновська І. О. Відкрита та неформальна освіта: компаративний аналіз. Економіка i організація управління. 2019. № 4 (36). С. 66–76.
Биковська О. Неформальне навчання чи неформальна освіта: введення нових термінів чи «підміна» понять. Освітня політика. 2016. URL: http://education-ua.org/ua/articles/873-neformalne-navchannya-chi-neformalnaosvita- vvedennya-novikh-terminiv-chi-pidmina-ponyat. (дата звернення: 11.01.2020).
Гаврилова И. В., Запруднова Л. А. Формальная, неформальная и информальная модели образования. Молодой учёный. 2016. № 10 (114). С. 1197–1200.
Жукевич І. П. Інформальна освіта як фактор трансформації сучасної освіти. Збірник наукових праць Херсонського державного університету. Педагогічні науки. Херсон, 2017. Вип. 79 (1). С. 140–144.
Козир А. Основні тенденції розвитку мистецької освіти на сучасному етапі. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти. 2016. Вип. 3. С. 25–37.
Кристопчук Т. Є. Тенденції розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу : автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04. Київ, 2014. 40 с.
Ничкало Н. Професійна освіта у державній політиці: прогностичний аспект. Освіта для майбутнього у світлі викликів ХХІ століття. 2017. № 9. С. 126–145.
Ніколенко Л. Т. Професійний розвиток педагогів у формальній, неформальній та інформальній освіті дорослих: історико-педагогічний аспект. Імідж сучасного педагога. 2016. № 4 (163). С. 25–27.
Новіков В. М., Карягін Ю. О., Черніченко В. В. Дуальна освіта: інституціональні особливості реалізації в Україні : монографія. Київ; Варшава, 2020. 79 с.
Павлик Н. П. Неформальна освіта у системі освіти України. Освітологічний дискурс. 2016. № 2 (14). С. 27–37.
Про освіту : Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII. Дата оновлення: 08.08.2021. Ст. 8. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 17.09.2021).
Шевченко І. А. Інноваційне навчання вчителів природничих дисциплін на основі інтеграції формальної, неформальної та інформальної освіти. Science Review. 2018. Vol. 6, No. 3 (10). С. 75–79.
Юник І. Д. Бренд науково-педагогічного працівника ЗВО як тренд сучасності. Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : збірник наукових праць. Харків, 2019. Вип. 53. С. 75–87.
Яблоков С. Інтеграція формального, неформального та інформального навчання в навчанні англійської мови. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2018. № 1 (75). С. 106–123.
A Memorandum on Lifelong Learning : Commission staff working paper. Issued in 30th October 2000, SEC(2000) 1832. Commission of the European Communities. Brussels, 2000. 36 p.
Burnazova V., Yunyk D., Yunyk I., Yunyk T., Kotova L. Complex abilities of communicators and specificity of their formation. Journal of History Culture and Art Research. 2019. Vol. 8, No. 2. P. 136–145.
Koudahl P. D. Vocational education and training: dual education and economic crises. Procedia Social and Behavioral Sciences. 2010. Vol. 9. P. 1900–1905.
Simkins Т. Planning non-formal education: Strategies and constraints. Prospects. 1978. Vol. VIII, No. 2. P. 183–193.